От, нарешті, притишився біль мій.
Відійшло і мале, і велике.
Я щасливий, як сто божевільних.
Не збивайте мене з пантелику.
Вам чомусь дотепер ще не видно,
Що невидимим став я, безликим,
Що я зник, розчинився безслідно.
Не збивайте мене з пантелику.
Пам'ятати про мене не треба –
Ваша пам'ять сидить в мені криком.
Залишайтеся зіркою в небі.
Не збивайте мене з пантелику.
Немає коментарів:
Дописати коментар