елегія проминання

Вам не страшно, коли довкола

Тиша враз обступає густо.

Коли руку простягнеш – голо

Коли око нагостриш – пусто.

Я лілейним, бальзамним буду.

Я загату зробити мушу,

Бо повз долю минають люди,

Мов крізь стіни, ідуть крізь душу.

Мов сніги, слід на слід налягає,

Шелестить проминання вічне.

Може завтра я вже не впізнаю

Жодного з тих, хто мене окличе.

Може завтра очима голодний

Буду слід позабутий шукати,

Тільки пам’яті пес безпородний

Всіх слідів не зуміє взяти.

От живеш... тут земля...там небо...

Раптом біль... як по серцю прутом.

Це людина пішла від тебе,

Горизонтом перекреслена люто.

Доки снами малюються ночі,

Доки день не зайнявся останній,

Дотягнутись до кожного хочу

Через прірву страшну – проминання.

Вам не страшно, коли довкола

Тиша враз обступає густо,

Коли руку простягнеш – голо,

Коли око нагостриш – пусто.