Ти знов прибігла із розлуки,
Втекла з колючого "прощай".
Я відгукнувсь на теплі звуки,
Сказала: змокнемо? – давай.
Останній грім, осіння злива,
І ми перемось під дощем,
А наших губ доспілі сливи,
Що ми чужі не знають ще.
Сховались в будці телефонній,
І сум цей знов прорізав сміх.
В прожилках синеньких долоні
Вертались в пустку рук моїх.
А потім шепіт до світання,
І хміль вина, і серця щем.
Та не вернулося кохання –
Ми просто змокли під дощем.
Немає коментарів:
Дописати коментар