метаморфоза

Я сьогодні нагадую собі бегемота

Із здоровенною квіткою в до вух роздобреній морді.

Душа моя бере найвищі ноти

І щонаймилозвучніші акорди.

Нині я – це не я. Я – веселки окраєць,

Зашнурований в мешти, штани і сорочку.

Я найменшої темної плями не маю,

Не шукайте – не знайдете в жоднім куточку.

Шелестить в моїх грудях книжка ощадна,

На якій поцілунків незаймані мільйони,

А в очах моїх ніч зорепадна,

А в устах моїх усмішок дзвони.

Я іду таким собі Рокфеллером щастя,

Гей, підходьте до мене – казкомовні виписую чеки.

Чорноброва, в персону мою закохайся,

Полюби хоч на мить, неприступно-далека.

Бо таким я не буду вже, напевно, ніколи –

Перший раз так цвіту, ніби папороть...

Ось прийду я до хати увесь веселковий,

А там злидні мої залоскочуть мене і заляпають.

І впаду я чистеньким в забруднене ліжко,

Помалію, помілкну, померкну, знімію,

По подушці розмажу чарівні усмішки.

Приколише мене безнадія.

А назавтра прокинусь, почищу і мешти, і зуби

І піду в суєту – чорт би все це побрав –

Весь, як згарище чорний, насуплений, грубий;

Не чіпайте мене, не чіпайте, ви чуєте? Гав!