Вклонюсь тобі низько, Автобусе Сьомий,
А хочеш, то, навіть, талончик проб’ю
За те, що відкрив ти колись на Валовій
Ці двері у радість чи тугу мою.
В салон твій в час пік переповнений людом
Згадай як втиснулося двоє таки.
Я може колись і щасливішим буду,
Та, мабуть, ніколи не буду таким.
О! Трепетна мить, коли поруч кохана,
Нехай не на довго – по „двійці” в кінець;
Автобус, що входив у роль інтригана
На площі Радянській стає, – молодець.
І в двері мов в рай, протисняються люди,
Пресуються душі в один моноліт;
Чола твого легко торкаються губи,
От так би стояти хоч тисячу літ.
Автобусе Сьомий, тихіше, рідненький,
Дай серця послухати радісний стук;
Ось щастя моє, воно поруч – близенько,
Ой, тільки б його не впустити із рук.
Автобусе Сьомий, коли від „Оксани”
Під гірку ти тужно поршнями двигтів,
Мої п’ять пудів тобі в тягу не стали,
Бо я вже не їхав, бо я вже летів.
І скрипнули гальма: приїхали – злазь!
Немає коментарів:
Дописати коментар