В середньовіччі існував звичай,
за яким незаймана дівчина могла
врятувати від смерті приреченого,
беручи з ним шлюб під шибеницею
або коло плахи.
За мить, за дих, за крок від страти,
В очах приреченості згода,
І потойбічний усміх ката,
В якому дзвонить насолода,
Зчорнів, як тінь, зів'яли губи,
Нема істерики – німію!
Петля – добродійка голубить
Тремтливі хрящики на шиї,
Над головою ворон чорний,
Я ще живий, а він вже карка,
Двигтить в конвульсіях потворних
Душа – згвалтована весталка,
Ще бар-рабани смертний трем ллють,
Петля ще грається, лоскоче,
Та мить, з-під ніг потягнуть землю
І сонце вимкнуть, вимкнуть очі...
Дивлюсь приречено на натовп,
Шукаю іскорку єдину,
Мене ж так просто врятувати -
Знайдись(!), незаймана дівчИно,
Врятуй мене, о неповторна,
Хай кров у жилах розхолоне,
Зміни печаль мелодій чорних
На марш весільний Мендельсона,
Зніми петлі могильні узи
Взамін на узи Гіменея,
Я б радше став відмінним мужем,
Ніж поріднився із петлею...,
Мене ж так просто врятувати -
Прийди мені здалека, зблизька!
Запросим на весілля ката!!
Поробим з шибениць колиски!!!
Дивлюсь приречено на натовп...
Немає коментарів:
Дописати коментар