* * *
Ця жінка – хто мені вона,
А хто я їй – я хто для неї?
Так доля долю промина –
Дві невблаганні паралелі.
Я їй кажу: ідіть-ідіть! –
Кажу, а хочеться завити;
Я думав – це звичайна хіть,
А це - як сльози непролиті.
І розбігаються світи ,
Минають версти, віхи, дати -
Нема де ніжності лягти,
Нема де спомину пристати.
Немає коментарів:
Дописати коментар